За освітою - економіст із підприємництва, в Україні займала посаду державного службовця у казначействі, де її заробітна плата становила $40 на місяць. До Північної Ірландії Катя поїхала у 23 роки, за інформацією, що дізналась від знайомої. З кінця грудня 2005 року по лютий 2007 року наша героїня жила у Пн Ірландії. Після цього вона переїхала в Navan county town of County Meath, де проживає і сьогодні.
В цілому, час перебування на острові - 14 років. Катя Бейкер має ірландський паспорт та знаходиться у цивільному шлюбі з ірландцем. Вона щаслива мама 3-х донечок: Ребекки – 13 років та двійнят: Вікторії і Софійки – 1-річного віку. Катя радо погодилася поділитися з нами своєю історією життя та імміграції в Ірландію.
Імміграція та переїзд
-Як іммігрували? З чого все почалось?
Моя історія почалась у 2005 році, коли на обідній перерві я дізналась, що сестра знайомої поїхала до Англії. Розпитавши її про деталі, я заповнила анкету одеської компанії, сплатила $50 і чекала. Тоді мені було 23 роки, відважний вік. Можливо, це також вплинуло на прийняття рішення. Жила я з батьками, але про заповнену анкету нікому не говорила. Мені самій завжди було цікаве життя за кордоном, та в той момент я подумала: «Якщо буде, то буде, а не буде, то так і буде, що ж поробиш(може, і не доля)».
В компанії мені сказали, що наразі є вакансія лише на гриби поїхати працювати, а не як знайома – в готель. Мені то не дуже сподобалося, я почала збирати інформацію, дізнаватись умови і не прийняла тоді остаточного рішення. Але історія, що трапилась зі мною декількома місяцями пізніше, переконала мене.
-Що стало рушієм у прийнятті рішення поїхати за кордон?
У листопаді було весілля мого брата, і збиравшись на нього, я взяла свою місячну зарплату та хотіла придбати вбрання у місті. Чобітки, котрі так мені сподобались, коштували $50, в той час як моя зарплата становила $40 за місяць. Пам’ятаю, як я собі сказала: «Та невже це нормально, коли ти цілий місяць працюєш і не можеш собі дозволити купити чобітки, які ти хочеш?» Це для мене стало таким рішучим поштовхом, що треба рухатись, треба щось робити.
Важливим було ще те, що мене нічого не стримувало: у мене не було серйозних стосунків на той момент чи дітей, я жила з батьками та вже хотіла самостійності – рішення було однозначним. Подальше життя могло бути таким: або виходити заміж, або будувати кар’єру, або їхати за кордон. Ось я й обрала.
Чесно, до останнього було відчуття: «Може, вернутись назад, поки ще не пізно?» Але коли я пройшла паспортний контроль, здала багаж і сіла в літак - все. Відчуття вже були зовсім інші: радості, чогось такого нового, і якесь відчуття, що то надовго, хоча…
Тоді я їхала з думками лише не рік роботи. Моєю метою було заробити гроші і навчатись на юридичному, вчитися і працювати, будувати кар’єру далі. Але коли я приїхала, я вже зрозуміла, що не повернуся.
- Що сказали батьки про ваше рішення?
Вони мене відпустили, бачили, що я дуже хотіла, і яка тоді, у 2005-х роках, була ситуація. Хоч я й жила з батьками, заощаджень я не могла зробити (при тому, що я не витрачала кошти на оренду, комунальні послуги та їжу).
І взагалі: скільки я пам’ятаю, серед знайомих, у сім’ях завжди хтось працював за кордоном - чоловіки чи бабці, мами. Тільки тоді можна було нормально жити в Україні.
«Звичайно, хотілось би жити на Україні, але що зробиш? »
- Скільки коштів потрібно, щоб переїхати? Як ви планували бюджет?
Скажу вам так: віза коштувала на той час разом з білетами $3 500. Сюди включено і Work Permit, і переліт, і плата фірмі за послуги. Спочатку заповнення анкети - $50, £800 фунтів - Work Permit, потім я давала завдаток $1000, гроші на білети (купувала компанія). Решту грошей давала після того, як отримала паспорт разом із візою. В загальному, це $3 500, до $4000 на той час.
З собою я мала дуже малесеньку суму, лише £200 в кишені, скажу вам чесно. Цього вистачило мені рівно на те, щоб добратися до Лондона: на білети, паром, автобус, і щоб добратись від Лондона до місця призначення. Своїх заощаджень не було, тому в основному все позичалось у родичів, друзів. У кожного потрошки: в кого по $500, в кого $1000. І так потім, цілий рік працюючи, я віддавала ці позичені кошти.
Перша віза в мене був робочий договір – англійська віза на Північну Ірландію, Омах, малесеньке село Дромори, грибна фабрика.
По приїзду нас зустрів хазяїн і одразу запропонував дати гроші, бо знав, що приїжджаючи з-за кордону, люди коштів не мають. Тому одразу спитав, чи ми маємо кошти на перший період життя, на продукти. Ну звичайно, ми не брали. Українці – «встидливі» люди, в борг за кордоном не беруть, бо так толком нічого не знали. Але якщо господар позичав кошти робітнику, то з першої зарплати він вираховував їх назад. Ніхто тут тобі нічого не дарує. Ти приїздиш за кордон і стикаєшся зовсім з іншим світом, де тобі за все приходиться платити і нічого тут в принципі задарма немає.
Робота і кар’єра
-З яким рівнем англійської мови ви їхали до країни?
Важливе, що хочу сказати: на роботу я їхала без англійської, зі знання в мене було тільки «Hi|Bay». Мені дуже пощастило, що я їхала на роботу з хлопцем, що хоч трохи знав мову, до того ж самого місця, і так якось ми і доїхали.
- Перша робота: яка вона була, що за компанія?
Перша робота була у місті Дромори, Північна Ірландія (Mushrooms farm Dromore Omagh Co. Tyrone). На грибах я працювала рік з хвостиком, з кінця грудня 2005 р. по лютий 2007 р. На початку було важко, вчились та придивлялись до всього, показували, як ці гриби збирати, як правильно тримати ніж в руках і як користуватися «троліками»* та працювати. Пам’ятаю, як в перші дні я збирала гриби, і вкінці дня люди рахували, скільки ящиків вони зібрали. «А яка різниця?», - думала я, за контрактом за тиждень £250. Ясно пам’ятаю, що тоді я зібрала 37 ящиків, в той час як інші збирали 120-160 ящиків. Тоді жіночка з Литви мені сказала: «Катю, Катю, тобі ж треба старатись, ти ж так нічого не заробиш».
За контрактом обіцяли платити мінімум фунтів £250 за тиждень, а по факту виявилась оплата за ящик (19 центів за ящик, 35 центів - за великий ящик). Лише один раз вийшло, що за тиждень я отримала £250, а так £160, £140, £180. Оренда приміщення: £40 за тиждень – житло надавав роботодавець, окремо оплачували світло та опалення. За цей рік я зрозуміла, що борг, взятий на візу, мені ще треба відпрацьовувати, і я залишаюся ще. Плани про юридичний «накрилися», «накрилися» з головою.
*«троліки» - візочки, мають сидіння і решітку. На решітці стоять ящики у стопці і малесенькі ваги. На них ми переміщалися, щоб збирати гриби. Скоріше, нижній поверх ти збираєш сидячи на тому кріселку, на сідлі, а потім другий поверх ти збираєш стоячи.
- Як потім розвивалась ваша кар’єра?
Після роботи в Північній Ірландії, я переїхала в Ірландію до подружки. Далі працювала на Epicom Food Limited Navan Co.Meath (2009-2018), Lir Chocolates factory Navan Co. Meath (2018-2019). Катю, можемо коротенько додати сюди опис?
Життя в Ірланлії
Медицина/Освіта/Державні установи
Про медицину можу сказати наступне: тут все можна отримати безкоштовно, але доведеться чекати, частіше за все довго. Медичне обстеження, операції, апарати чи медичне обладнання за спеціальним призначенням – все безкоштовно. Вони зроблять все, що вам буде дійсно необхідно зробити - обстеження, направлення, ліки. Та якщо щось не матиме критичної потреби, то тоді вам можуть не надати таку послугу. Багато людей кажуть, що в Ірландії погана медицина чи ще щось. В Ірландії я двічі народжувала, мені сподобалось все – ставлення чудове.
- Ваша перша і друга вагітність проходили в Ірландії. Чи не могли б ви розповісти про умови/виплати для вагітних та ваш досвід у цьому питанні?
При першій моїй вагітності виплат я не отримувала, адже для оплачуваної декретної відпустки потрібно було мати 3 роки відпрацьованого стажу. Тому з першою дитиною просто залишалась вдома, ростила, доглядала дитину, підтримував чоловік – на свої кошти лише розраховували. Під час другої вагітності, я отримувала всі виплати, важлива умова – 3 роки праці, при чому не має різниці full-time, part-time, головне відпрацювати їх.
В Ірландії оплачувана відпустка становить 26 тижнів (пів року приблизно). Також існує 5-тижнева виплата з відпусткою, яку може взяти або мама, або батько впродовж наступних 2-х років з моменту народження малюка. Її можна розбивати, брати по декілька тижнів впродовж 2-річного періоду. Окрім цього, є 16-тижнева неоплачувана відпустка з догляду за дитиною.
Весь огляд був для мене безкоштовний, включаючи пологи і планові огляди. Єдине, за що ми платили – це парковка біля лікарні, які, зазвичай, дуже дорогі. Також при народжені видали пакуночок з різними кремами та речами для першого догляду. Щомісячні виплати за двійнят на дитину є, а коли народжувала першу доньку, то виплачували €1000 впродовж першого року народження поквартально.
Взагалі в Ірландії всі народжені діти і сім’ї з прибулими дітьми отримують виплату на дітей, котрі ходять до садочка чи школи. Здається, вона виплачується до 17 років, з подовженням.
Якщо сім’я середнього достатку, батьки можуть отримати виплату Bank to school раз на рік.
Лікарняний та виплати за нього
На роботі я порізала палець та була на лікарняному, поки не заживе. В цей період мені виплачували лікарняні гроші, але коли я повернулась назад до роботи, з мене почали знімати кошти. Це все йде через ревеню (мається на увазі revenue – дохід?) , мені прийшов лист про те, скільки я отримала коштів, які були виплати і скільки я винна – було близько €780. Ці кошти самі відраховувалися упродовж певного періоду часу, але сума, яку я отримувала під час лікарняного, перевищувала €780. Але, як бачимо, частину треба було повернути. Можливо, більше було через те, що у мене є дитина, і коли ти на лікарняному, то платиться €30 додатково на тиждень для дитини.- Катю, коротко розкажіть про освіту та шкільну систему.
Садок
Садочки, нажаль, всі майже платні. Є державні садочки, та також треба платити. Там оплата набагато менша, але туди і дуже-дуже важко потрапити. Сюди беруть, якщо ти користуєшся соціальною допомогою, з малозабезпечених сімей.Місця в садочку обмежені. На маленьке містечко може бути лише 2 таких садочки і, звичайно, в них потрапити буде нелегко, там завжди буде велика черга. А ще ти маєш бути прилеглим до округу території садочку. Мені, проживаючи в селі, важко претендувати на державний садочок. В державному садочку раніше оплата була €60 в тиждень. Є так, що безкоштовно йде 3 години, коли дитині вже виповнилося 2 рочки. Ці години діляться: з 9:00 (взяти 3 години), чи після 12:00, але не пізніше. Тому тут часто можна зустріти переобладнані нижні поверхи в приватних будинках – на садочок. Вихователем може бути безробітна жінка – головне, щоб вона закінчила курси по догляду (child care). До такого будинку приходить служба, перевіряє, чи є все забезпечення для дітей, і тоді ця жінка може взяти собі групу з 5-6 дітей, не більше, на ці 3 безкоштовні години. За це держава буде платити дотації.
В основному, садочки приватні. Раніше діток брали з 9 місяців до садочка, зараз беруть з 18 місяців.
Зараз, наприклад, я дізнавалась ціну для своїх двійняток. На час від 9:00-17:30 платити треба €45 за дитину, для мене це €90 в день. На садочок є черга, треба записуватись заздалегідь. Не можу сказати, що тут садочків аж багато. До речі, українська діаспора тут велика, але чомусь немає українського садочку. Дуже багато людей цим зацікавлені і запитують у різних групах.
Часто тут беруть на проживання бейбі-сітерів, в кого більше дітей. Так буде вигідніше, щоб до них приходили чи проживали з ними, піклуючись про діток, коли батьки працюють. Це теж не з дешевих задоволень, але і праця також не легка.
Важливий момент: якщо дитина іде в садочок на 3 години – безкоштовні чи за які ти платиш €45 – все одно дитині потрібно з собою готувати ланч-бокс. Це коробочки з їжею на 2 перерви – мене попередили, щоб там була водичка, фрукти, овочі, печиво, можливо, якийсь бутербродик, якщо вони вже старші. В платному садочку за €45 їх годують, але їжа далеко не така, як у наших садочках в Україні. Годують омлетом з тостом, бобами в томаті(квасолька), на сніданок їм дають Вітобікс або Келокс з молоком холодним. А решту, як фрукти, йогурти, батьки дають з собою.
Школа
Школа в Ірландії починається, можна сказати, з 3-х років (навіть зараз з 2-х), тому що з цього віку починається Montessori school, де малесенькі дітки відвідують платно 3 години в день. Такі собі садочки, але вже щось вчать. Вони тут граються, звичайно, щось там навчаються такому примітивному, в принципі, як і в нас у дитячому садочку, але це вже рахується, як Montessori school (навчання).Звичайна школа, як у них це вважається, починається в 4 рочки. Моя донька пішла до такої школи у свої повних 4. Ти маєш бути приписаним до школи відповідно до твого місця проживання. Бо в цілому шкіл тут дуже багато, і це рахується, як Primary school. До початкової школи ти маєш носити спеціальну форму, зазвичай школи говорять, в яких магазинах її можна придбати.
Вимоги в кожної школи є свої, вони все це дають наперед, список всього. Книжки спочатку ми купували, але потім в школі з’явилась можливість орендувати, і, звичайно, це набагато краще. Але до того ще є список, що потрібно докупляти: приладдя для школи, зошити, пенал, ручки.
Перші 2 роки, 4-й, 5-й рік – Junioring Infrance, Cenioring infrance, а потім вже рахується, як перший клас. Для моїх батьків було шоком, що вже в 4 рочки онучка ходить до школи, зі шкільною сумкою, в шкільній формі. Вона зайнята в школі з 9 години ранку, має навчання з 9:00 до 13:00 з перервами і, звичайно, ігри. Відбувається навчальний процес, як у звичайній школі. Тут у школах дітей навчають всього поступово. Писати букви, як діти забажають – хоч на всю сторінку, хоч закарлючкою, хоч малесенькою.
У першому класі вже є всі типи зошитів (коса лінія, клітинка) і книжечки. Завдання починають давати додому, але є цікава особливість. Перший рік чи два ти пишеш у зошитах-книжечках простим олівцем. Тобі потрібно отримати Pen Licence – дозвіл від вчителя писати ручкою, коли ти можеш писати правильно та без помилок. Важливо: таку ліцензію дитина може отримувати в різні роки, тоді коли вона готова і може почати писати правильно. В школі з дітей багато не вимагають. Їм дають змогу опановувати матеріал, вони багато чого повторюють. Кожен рік повторюється частка матеріалу за попередній рік.
Як мама, я можу сказати, що навчанням я тут задоволена. Бо вони тут не роблять ніякої різниці між дітьми, такої суттєвої різниці. Звертають увагу на дітей з різними вадами. Може бути не помітно одразу, але тут багато дислексиків (діти, що не мають змоги вивчати різні мови – прим. автора). Діти-дислексики можуть відмовлятися від ірландської мови. Ірландська вивчається у кожній школі на початковому, примітивному рівні, але все одно вона є в програмі.
Надалі, в secondary school, діти здають екзамен з ірландської мови, вона їм зараховується до сертифікату про навчання, всього навчального процесу. Мається на увазі, в кінці школи, щоб ти собі вступав в інші навчальні заклади.
Зараз моя донька перейшла на 2-й рік в secondary school – це вже зовсім інша школа. Primary school до 6 років (6 класів). Secondary school також триває 6 років. Тут діти мають право брати The Transition Year (TY). На 3-му році навчання у secondary school діти мають право на такий рік, де вони відвідують школу декілька раз на тиждень. На якісь уроки приходять, але мається на увазі, не відвідують школу з 9 до 16:00. Але в цей час діти мають себе спробувати в сфері, в якій вони думають подальше навчатися. Вони можуть піти на практику, поїхати за кордон – це все вже залежить від школи, яка в них є програма. Звичайно, під час ковіду нічого такого подібного немає;
Діти, які взяли Transition Year в основному собі сидять вдома та шукають додаткові матеріали, співпрацюючи з коледжами онлайн. The Transition Year (TY) дає дітям шанс спробувати себе в тому, де б ти хотів надалі навчатися в своїй майбутній сфері/професії і зрозуміти, чи це тобі підходить.
Не знаю, чи моя донька буде брати цей TY, ми ближче до того часу подивимось. Бо для мене цей рік і подобається, і не дуже. Залежить все від школи, які є можливості. Якщо немає цікавих можливостей, то, на мою думку, краще ходити до школи.
Наприкінці кожного року для дітей влаштовують тур. Зазвичай вони подорожують неподалік, якщо це маленькі дітки, наприклад, на якусь ферму чи в парк. Біля нас є Tayto Park – дуже гарний парк з атракціонами і зоопарком. Дуже часто вони зі школи до нього їздять.
Раніше старші діти в secondary school їздили за кордон, в Польщу, Францію, Німеччину. Це все також рахувався як school тур. Батьки дають гроші на літак, білети, дозвіл на подорож. Такі подорожі влаштовували на 2-4 дні.
Мене дуже здивувало, що у Primary school кожного року змінюється вчителька. Спочатку мені це не подобалось, бо діти поки звикнуть до нової вчительки і вона до них, період адаптації, але з іншої сторони, вчителька не має прив’язаності до класу, в неї немає «улюблених дітей», як це у нас поширено в Україні. У них тут зовсім інший підхід до дітей, тут кожен – особистість.
Колись на батьківських зборах я запитала, яке місце займає моя дитина серед інших, наприклад, за результатами річних (математика, англійська\ірландська мови і читання – початкові класи). На що мені вчителька відповіла: «Я вам не можу таке сказати», а я така: «Як це?» Вчителька: «Я вам не можу надати інформацію за інших дітей. Ваша донька молодець, гарно вчиться, все».
Після того я трошечки «завстидалась», як вчителька мені все роз’яснила. адже ви знаєте, що в Україні по-іншому, моїм батькам вчителька приносила всі зошити, від першого і до останнього учня. І всі батьки знали за успіхи чи помилки інших дітей, хто скільки помилок зробив у диктанті чи ще де. І моя мама могла мені сказати: «Ой, а там твоя сусідка, твоя подружка зробила менше помилок, а чому ти зробила більше помилок?» А тут немає такої різниці. Вони, якщо тут дитина зробить помилку, хвалять її за те. Скажуть: «Так, ти зробив помилку, добре, молодець, але ти собі запам’ятай, що так більше не треба і на наступний раз старайся того не повторювати».
В старших класах трішечки важче. Дітям задають робити різні проджекти, а вони самі повинні знаходити ту інформацію вдома. Але на кожен проджект їм дають час, тоді дітки знають, що вони мають все планувати, знайти інформацію, намалювати щось, роздрукувати, вклеїти в проект. Проджекти оцінюються надалі в школі, але тут важливо, щоб кожен мав різний проджект. Тут діти всебічно розвиваються.
Велику увагу тут віддають спорту, а саме ірландським видам спорту: гельський футбол, херлинг. Моїй дочці більше подобалось карате, але всі ці групи шкільні вона також відвідувала. Займаючись карате, ми були з донькою на змаганнях в Німеччині, Амстердамі. І всі медалі, всі кубки діти приносять до школи. Їх за це дуже хвалять – і вчителька, і діти роблять фотографії, виставляють на стенд.
В основному, шкільною програмою тут я дуже задоволена, спочатку мені було то все дуже дивно, я почала звикати, але потім я зрозуміла, що так воно і краще, тому що дітей не заставляють, дітям дають можливість розвиватися і засвоювати інформацію самостійно.
Своїй доньці за другий рік навчання я заплатила €255 – це за цілий рік за всі витрати, за оренду книжок, за школу. Це трохи як добровільний внесок в школу, як пожертвування. Їх можна платити чи ні, але в основному люди платять. Є люди, що і не платять, але дитину зі школи через це не виженуть. Та крім цього мені ще треба буде докупити шкільну форму.
Після Secondary School випускний тільки для дітей, вони його святкують класом, а батьки вдома роблять фото та святкують вдома. На випускний приходять з парою, можна запросити знайомого на рік молодше чи старше чи з іншої школи, але на випускний обов’язково йдуть в парі. Це пара зі сторони твоїх друзів зазвичай, не зі сторони твоєї школи чи класу.
Ще таке хочу сказати, що в основному школи католицькі. Вони тому дуже багато уваги приділяють, треба принести свідоцтво про хрещення до школи. Але це не значить, що якщо дитина в Україні в православній церкві, їй сюди ходити заборонено – вона також може відвідувати цю школу. Просто школи вивчають католицький напрямок в релігії. Хоча в старших класах вони вивчають різні релігії.
У початкових школах дітей готують до першого причастя, і підготовка до нього триває приблизно пів року. Батьки мають надати згоду. І потім дітки відвідують підготовчі уроки, де їм розказують більше про релігію, до них приходить священник. Тут є цікава традиція, коли перед Паскою, у середу, священик приходить до школи і робить діткам такий хрестик на чолі.
На перше причастя (communion) дітки мають потім концерт, для ірландців перше причастя – це важливе свято, свята подія. Вони навіть замовляють готелі та ресторани, накривають великі столи для святкування. Збираються рідні, друзі, дарують подарунки та гроші.
Confirmation – друге причастя в 6-му класі, коли дітки закінчують Primary School. Трохи менше, але теж важливе свято, з піснями, віршиками і концертом.
Також тут є дуже багато шкіл all education together – це значить, що школа не має ніякої прив’язаності до релігії, діти відвідують школу та не мають шкільної форми. Звичайно, є стандарти до одягу, але це переважно повсякденний. Дітки декількох моїх друзів ходять до такої школи. Там окрім вчителів є медсестри, лікарі, логопеди та люди з медичною освітою, що займаються з дітками. Бо в основному туди йдуть дітки, що мають якісь вади здоров’я, хвороби. Такі школи у всій Ірландії мають змогу у догляді за такими дітьми.
Ще є спеціальні і закриті школи для діток з ДЦП, серйозними вадами, аутизмом, це вже зовсім інші школи. Там під них спеціальні програми.
Сім’ї, що переїжджають з України з дітками, їм краще поцікавитися наперед про школи, щоб знайти ближче житло, вирішити питання з транспортом. У великих містах шкіл більше, чим у сільській місцевості.
Державні установи
Починати з нуля в Ірландії мені доводилося дуже багато разів (перший приїзд, робота на грибовнику, потім переїзд з Північної Ірландії до самої Ірландії, потім з дитиною пологи і догляд без державної підтримки, розлучення, коли дали картку (дозвіл) і знову все спочатку). Але це не страшно, тому що Ірландія – дуже гарна країна, Ірландія тебе в біді не лишить ніколи. Тут завжди можна звернутися за допомогою (citizen information centre: https://www.citizensinformation.ie/en/ ), частіше всі питання я вирішую тут, всі можуть мені щось радити, але я довіряю цьому центру. Закон – один для всіх, але в Ірландії завжди підлаштують закон особисто під тебе та твою життєву ситуацію. Тут завжди є рішення – не буває так, що для якихось ситуацій вирішення немає.
Головна порада: не брещіть! Треба казати правду, треба казати так, як воно є! Люди деколи думають: « Я буду мудріший, коли я десь щось не докажу», або: «Я буду мудріший, коли скажу не то, що є, придумаю ». Але то не правда – воно все вилізе боком в кінці-кінців. Тільки правду – тільки правду.
Якщо ти будеш говорити правду – тобі допоможуть. і всі ці служби самі знайдуть рішення, як тобі краще для тебе буде.
