Соціальні служби, ревеню Covid-19;
- Що відбувалося в Ірландії в період масової ізоляції та закриття робочих місць?
Для мене цей період припав на вагітність, була вагітна двійнею, якийсь час ще ходила на роботу, бо працювала в магазині товарів. Але потім, проконсультувавшись з лікарем, пішла на лікарняний до самих пологів.
- Наскільки мені відомо, під час пандемії були соціальні виплати людям на тиждень\місяць?
Так, виплати складали €330 на тиждень і їх могли отримати всі, хто заповнить ковідну форму (можна було оформити онлайн, взяти у роботодавця, або ще багато інших варіантів). Але від роботодавців мало бути надано спеціальний лист для цих виплат. Мій роботодавець не підпадав під таку категорію, тому ковідні виплати я не отримувала, але це і добре, бо мені не прийдеться нічого віддавати.
Буде робитися перерахунок щодо всіх ковідних виплат, що надавалися людям. Були такі ситуації, коли молоді люди працювали лише у вихідні, і отримували на тиждень €200 –€250, а виплати отримували у розмірі €330-340. Перша виплата була на 6 тижнів, але потім уряд зрозумів, що назад до роботи люди не повернуться, тому програму подовжили ще на 6 тижнів, потім на 8, далі на декілька місяців, а потім затвердили майже на пів року. Тому тепер люди, котрі повернуться до роботи, матимуть перерахунок, і будуть зобов’язані повернути кошти назад, тому що фактично вони отримували більше, ніж заробляли до того.
Життя на острові
- Найбільше приємне потрясіння від Ірландії, і чи було воно взагалі?
Найперше, чому мені подобається в Ірландії… В Україні я виросла не у великому місті, в селі, у приватному будинку – в сільській місцевості. І в Ірландії мені все близьке до душі: кущі, дерева, вічнозелені поля. До сих пір, в основному, Ірландія живе на фермерстві. Вівці, корови, мені знається, становлять 90% їхнього прибутку. Чудової якості молоко, м’ясо – beef, lam рахуються найсмачнішими, адже цілий рік буяє зелена трава, і у худоби є можливість пастися та щипати зелену травичку, а не сухе сіно, як зимою в Україні. Через це молоко завжди однакового смаку та жирності.
Ми дуже любимо повертатись у місця, де ми вже були раніше, це цікаво. Коли я тільки приїхала до Ірландії, мені було дуже дивно, як то так: ти приходиш до парку, а там нічого немає, для мене тоді це звичайний ліс: ну там стежинки, знаки, карта. Адже в Україні парк – це запах шашлику, «будка» , яка щось продає, солодощі чи іграшки, ще на вході буде стояти хтось, щоб взяти з тебе копійчину за вхід до парку. Столики та лавочки.
Приїхавши до північної Ірландії (в перший рік мого життя на острові) та зібравшись з друзями, ми пішли до парку жарити шашлики. Звичайно, до нас приїхала служба з запитом погасити вогонь, то ж не можна. Ми звідки знали, що не можна, думали, що так як і вдома, є галявинка – буде шашлик. Цей парк був схожий на ліс.
Що мене дуже здивувало, що тут дійсно цінують природу такою, яка вона є, тут нічого не будуть переробляти, а навпаки – тут прагнуть підтримувати цей природній стан – так, як природа створила. Тут надзвичайна кількість замків. Для мене було дивно, що обвалена стіна у замку залишилась собі так і лежати, до неї додали табличку, у якому році стався обвал, огородили її, і вона продовжує бути руїною, але історичною цінністю.
Цікавий факт: фасадну сторону будинку ти не можеш змінювати без відповідного дозволу і якщо то не відповідає стилю вулиці, міста. Що важливо (і це дуже добре): незважаючи на гроші, це незаконно і все, це незаконно для будь-кого.
У нас дуже гарний вихід до Ірландського моря, і взагалі вихід до океану. Особисто я купалась один раз за весь час. Але діти, діти купаються, вони ніби народжуються загартованими, не бояться ні вітру, ні холоду.
Клімат
Порівняно з тим часом, коли я сюди приїхала, літо зараз тепліше. Перші 5 років я навіть не купувала собі нічого з відкритим рукавом, адже сенсу в тому не було, носити такі речі неможливо, але зараз погода змінюється. Літо набагато тепліше, можна позагорати, погрітись на сонечку. І зима не була такою холодною. Зараз, будуючи нові будинки, стіни утеплюють. Мені здається, раніше утеплення було 2 см, зараз – 8-12 см. Ірландія готується до того, що зими стають суворішими, а літо – теплішим.Дощі – люди часто жаліються, що їх багато. «Не хочу до Ірландії, бо багато дощів». Такого страшного немає. Дощі – вони є, від них ти нікуди не дінешся, але з ними можна миритися, вони не є такі страшні, вони не є такі противні. Дощ не заважає нашим планам кудись поїхати, щось зробити, поїхати на екскурсію. Не стільки тут того дощу, як про нього говорять.
Стереотипи
Паби: Дійсно, у паби ірландці ходять багато і пива теж п’ють чимало, але це їхній культурний спосіб життя. Це зовсім не говорить про те, що вони п’яниці чи ще щось типу такого, це їхня традиція. Раніше до пабів ходили більше і частіше, але мій чоловік ірландець говорить, що наші люди (українці та російськомовні) привчили і показали ірландцям, що можна пити і вдома теж, збиратися компаніями біля телевізора чи на подвір’ї. До цього ірландці такого не розуміли, що можна прийти до друзів, посидіти і попити пива – вони збирались раніше на барбекю чи щось типу такого, але для цього мав бути привід: день народження, подія чи свято. Але навіть якщо день народження, вони йшли до ресторану, пабу.Окрім цього, коли ірландці ідуть в паби, вони ніколи в житті не обмежуються одним. Один паб – випили пінту, поспілкувались із друзями, пішли до іншого, потім – ще до іншого. У нас, наприклад, тільки 2 паби, то після них можуть взагалі ще поїхати до сусіднього міста. Коли були відкриті нічні клуби, всі їхали до них, а потім, за бажанням, деякі йшли до готелю, коли все закривалось, бо готелі працюють цілодобово.
Те, що всі ірландці руді – неправда.
- А взагалі які вони, корінні ірландці?
Ірландці – відкриті, дружелюбні і чутливі, вони приймають твою енергію. Має значення, як ти до них звернешся. Повірте: за ними не заржавіє, якщо до них не по-доброму, віддячать тим самим.
Люди сприймають світ і свій час інакше, їм не хочеться витрачати час на злоби та скандали. Тільки якщо ти сам їх провокуєш, знай – вони готові до боротьби. Та ці люди ніколи не будуть носити камінь за спиною, ніколи в житті, ніякої злобної думки.
За весь час життя в Ірландії, поганих ірландців мені не зустрічалось. Ці люди завжди привітні, відкриті до спілкування, особливо люди старшого покоління. Буває, в черзі поки стоїш, скільки всього дізнаєшся, людина тобі розкаже за все своє життя, дитинство. Але їм і дійсно цікаво завжди дізнатись про тебе, звідки ти. На футболі Єврокубку-2020, що проводили у 2021 році, в грі Україна–Англія вони дуже сильно вболівали за Україну. Всі знали, що Україна програє, але вони говорили: «А всяке трапляється, а може». Ще приговорювали: «You never know» – «Ти ніколи не знаєш напевне». І мали сильну надію.
Цікавий факт: Ірландці також їздять на заробітки, і це Австралія. Звичайно, ми говоримо про більш молодих людей. Є такі, що їдуть туди і повертаються, є ті, що і залишаються там. Наприклад, мої знайомі, пара – пропрацювали 2-3 роки, заробили капітал і відкрили свій ресторан, працюють в ньому і залишаються в Австралії. Просто всі знають, що ірландці їдуть до США, та це не єдина країна, яка їм цікава – є ще й Австралія.
- Що ірландці знають про Україну?
Ой, вони знають Кличка, знають Шевченка – футболіста. Вони деколи знають про Україну більше, ніж я. Вони знають про Крим, про проблеми на Сході, українські майдани. Вони завжди в мене питають про справи в Україні, адже всі у місцевості знають, звідки я.- За чим сумуєте? Бувала думка все кинути і повернутись додому?
Бували такі думки, звичайно, але додому мені повертатися страшно, адже немає підтримки там, мається на увазі, зі сторони держави.Зараз, коли я їжджу до України, я відчуваю себе як в гостях, і перший раз я не зрозуміла того відчуття. Пройшло 5-6 років, коли це відчуття з’явилось. Повертаючись до Ірландії, з’явилось відчуття нове, не таке, як завжди. Можливо, коли я дійсно зрозуміла, що приїхала сюди не на заробітки, коли в мене народилась донька.
- Коли ви усвідомили, що залишаєтесь в Ірландії, і це надовго?
Тоді, коли усвідомила, наскільки великий в мене борг за візу і відчула різницю у заробітній платі. Тоді я зрозуміла, що не на рік приїхала. А друге, коли була дитина і став вибір, куди віддавати її до школи: Україна чи в Ірландії. І я розуміла, якщо я тут віддаю дитину до школи, то тут мені треба жити, поки вона її не закінчить і самостійно не стане на ноги. Бо довго без дитини не зможу, якщо відправлю доньку до української школи. Саме тоді я усвідомила, що я залишаюсь тут, Ірландія - це моя країна.Ірландія мені одразу сподобалась, при тому, що було і холодно, і «дощливо» спочатку дуже. Мені полюбився цей клімат, природа, тут є все доступно: ми їдемо на кліфи, до моря, різноманітних замків - всюди, де тільки хочемо, і це все доступно. Ти можеш піти кудись навіть поруч і побачити красиві місця. Звичайно, є і платні екскурсії, але за ті гроші ти отримуєш такі емоції, що воно того вартує.
«Мені подобається в Ірландії, тому що тут все чітко і ясно. Немає такого: а може, а не може… Ти знаєш, що тобі можна».
Звичайно, для тих, хто тільки приїхав, не легко, але потрібно 3-4 роки - і стає набагато легше. Тут і рентна плата висока, важко знайти житло, з цим є проблеми. Але якщо ти знайшов собі перше житло, в тебе з’являться рекомендації. Якщо ти добре працював, ти старанний і хазяїн тобою задоволений, він завжди готовий надати тобі прекрасну рекомендацію.
Ставлення до українців
Напевно, раніше їх трохи дратувало, що наших людей так багато і вони приїжджають. Може, трохи десь дивилися косо, бо наші дівчата красиві. Ірландці дуже доброзичливі. Українців дуже багато в Ірландії, я спілкуюсь з українкою, з котрою познайомилась вже тут, вона є хресною моєї доньки. Вона сама з Вінниці, я з Тернопільської області, то як би дуже далеко один від одного. Але мені було так приємно, коли вона прийшла на роботу, на фабрику, де я працювала, була дуже рада зустріти когось з України, ніби кусочок дому.- Що з того, що було недоступно для вас в Україні, ви можете собі дозволити зараз?
Можу дозволити відпустки - Іспанія, Туреччина, супроводжувати доньку на всіх європейських конкурсах з карате - Німеччина, Амстердам, в багатьох країнах.
Ти можеш собі дозволити купити гарну, кращу машину, допомогти батькам (дуже важливо), ти просто живеш нормально, не обмежуючи себе чи сильно заощаджуючи, і якщо тобі подобається якась дорога річ чи ти її хочеш, ти можеш собі це дозволити.
Залишаючись жити в Україні, я не знаю, як моє життя б склалося, і чи мала б я таку можливість.
- Як ви дізналися про GATES?
Наша українська діаспора має свою групу на фейсбуці, я на неї підписана і завжди слідкую, коли є щось новеньке. З’явився пост від дівчини, яка шукала, чи робить хтось від А до Я робочі візи/ робочі дозволи, хто цим займається. Скажімо так: у нашій групі люди скромні на коментарі, група така, я б сказала, сором’язлива.
На моє здивування, одна людина дала коментар, то було посилання на сторінку GATES. Візи і робота в Ірландії. І ще написали: «Знаю точно 4-х людей, які точно поїхали через Тетяну в Ірландію». Все, і це вже більш нічого не треба. Це є гарантія, розумієте? Не тільки тому, що український менталітет, я собі так думаю, що це більшість людей шукають якоїсь гарантії. І коли люди пишуть, що в дійсності хтось поїхав, не то, що «я просто чув чи думаю». Де людина пише: «Я знаю людей, котрі приїхали», – це для мене особисто є дуже багато. Вже привід подзвонити, попитатися, поцікавитися - і я знаю, що такій людині я вже можу довіритися, тому що бачу результат.
- Які поради ви б дали людям, котрі тільки вирішують, чи їхати їм до Ірландії?
Якщо людина думає, їхати чи не їхати, я б однозначно сказала: 100% їхати.
Якщо людина думає їхати на рік роботи, то часу мало – не вийде. Якщо людина має плани поїхати сюди, щоб почати та привезти сім’ю – так, 100%.
Потрібно попрацювати, я люблю казати, що це як в інституті: йдеш вчитися, 1-й і 2-й рік ти працюєш на заліковку, далі заліковка на тебе. Так самісінько тут, в Ірландії. Тобі треба пропрацювати 3-4 роки, щоби мати якийсь стаж, щоб мати поняття, чим ті люди дихають, до чого який підхід.
Наприклад, на кожну роботу, яку я не подавала, в мене є своє CV.
Не знаю, як радити, можливо, краще, щоб один хтось приїхав, потім вся сім’я.
На початку буде важко, на початку завжди всім важко, і морально, і в тому плані, що ти не одразу зможеш все собі дозволити. Так, не одразу ти зможеш собі дозволити квартиру, щоб ні з ким її не ділити, я дуже довго ділила з кимось житло. Ми знімали разом хату, ділили кімнати, жили на підселенні. Якщо люди хочуть приїхати і все тут мати, то їм треба з собою гроші везти.
Якщо людина їде на роботу, то їй обов’язково потрібні кошти на житло з завдатком (приблизно, як за 2 місяці) В середньому, жило на одного в Дубліні на підселення в місяць – від €600. А квартири або будинки (2-, 3-кімнатні, наприклад) – у моєму містечку вони всі майже в одну ціну, починаючи від €1500 і доходить до €1800 за місяць. Тому, якщо приїжджати сім’єю, то їм потрібна квартира чи будиночок і кошти на нього.
На одного потрібно мати €3000 на перший час та оренду.